4-Б клас  гімназії 3 «СУЗІР'Я»
Бердянської міської ради

Українські традиції та звичаї

Для вас, шановні учні та батьки



Традиції української вишивки


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вишитий рушник на стіні – давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої  не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошанувачами.


Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її.


Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.


Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. 
Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.


Відколи існує пам’ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.


Рушник – довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна – має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. Вони відображають світоглядні уявлення наших предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я тощо. Рушники є символом матеріальної культури українців, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.


У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник.

Рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.


Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.


I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.


Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.


Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.

 

 


Українська писанка


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українська писанка містить у собі цілий комплекс свідчень своєї приналежності до надзвичайно давніх культурних пластів, зв’язку з визначними явищами віддалених епох. Наявність у ній, поруч з християнським ритуально-символічним значенням, безсумнівних зв’язків з язичницькими віруваннями, розробленість декоративної системи, що містить ряд орнаментованих язичницьких символів тощо, дозволяють вважати, що витоки мистецтва писанки лежать у художній творчості первісного суспільства, коли ця символіка сформувалась і закріпилась у свідомості людей.

 
Символічне значення писанки складається з двох складових частин:

 
1. Із значення самого яйця, в якому є живий зародок півня (сонячної птиці);
2. Із значення написаних на ньому символічних знаків.

 
Тому писанки ніколи не варили і не вживали у їжу, ними також ніколи не бавилися у «битка» чи «котка», оскільки вони були позначені магічними знаками, пов'язаними з давніми віруваннями, й усвідомлення їх культового значення збереглося аж до XX ст. Відповідно і обрядовий статус писанки був набагато вищий, ніж у крашанки.

 
Виходячи з того, що писанка — найпродуктивніший вид українського народного мистецтва XIX ст. (щовесни в кожному селі виготовляли принаймні від кількасот до двох-трьох тисяч нових зразків), вона не могла не стати стилеутворюючим фактором для решти видів, у першу чергу для стінопису, мальованої кераміки. Втім, і зворотні процеси мали місце, що засвідчують назви візерунків писанок: «вишиванка», «зоря з ляхівкою», «мережанка», «плахтова», «рушничок», «ситцева», «шиті рукави» тощо. У кожному регіоні пропорційний лад і колорит писанок утворює стилістичний ансамбль з рештою видів народного мистецтва.

 

 


Українська обрядова їжа


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як відомо, їжа є одним з важливих елементів традиційної матеріальної культури кожного народу, адже саме в ній відбито народний побут, господарювання людей, їх смаки та уподобання. Тому процеси виникнення їжі та продуктів харчування, їх становлення та розвитку, функціонування в певні історичні періоди були і є предметом дослідження учених різних галузей знань, зокрема етнографів, етнологів, істориків, мовознавців.


Крім українців, жоден з індоєвропейських народів не мав звичаю пекти пироги. Начинкою до пирогів служать різні продукти рослинного чи тваринного походження: м'ясо, риба, квасоля, горох, морква, капуста, сир, мак, вишні, сливи, яблука, груші. Ліплені пироги були ритуальною стравою протягом тисячоліть. Згодом вони здобули популярність і в інших народів. Обрядовими стравами здавна вважалися український куліш, та млинці, пампушки й галушки. 
Багато традиційних видів їжі, дійшовши до нашого часу, втратили своє ритуальне чи обрядове значення. Тому спинимося на них докладніше.


Каша була символом продовження роду — це обрядова страва на родинах, хрестинах; її несуть діти до «своєї» баби перед Різдвом і обмінюють на бабину кашу.


Звичай обсипати молодих на весіллі горіхами, зерном символізує добробут, багатодітність. Він існував з давніх-давен у багатьох народів, насамперед у Стародавніх Греції та Римі. Пізніше символічне значення горішків було перенесене на печиво у вигляді горіхів, бубликів, медових пряників тощо. Дослідники народних звичаїв вважають, що і весільний коровай, і частування хлібом-сіллю молодих, а також благословення їх батьками було найбільш ранньою формою фіксування шлюбу в дохристиянських обрядах.


Різдвяні свята були пов'язані з поминанням померлих. Споживання куті в давнину було ритуалом принесення жертв. Поминальними стравами були також капусняк, іноді борщ, риба, кисіль молочний або фруктовий, голубці, локшина, м'ясо, вареники. 


Найкращим засобом проти злих духів вважали часник, тому на Новий рік всі намагалися його вживати найбільше, щоб протягом року злі сили не турбували людей та їхнє житло.


На Масляну, або «сирну неділю» улюбленою стравою були вареники з сиром, млинці, налисники, які запікались або поливалися сметаною.


Зустрічаючи весну, в Україні пекли сорок бубликів, жайворонків, голубів, носили їх вулицею і, роздаючи дітям, співали веснянки.


Великодній коровай (давньослов'янська «баба», або християнська паска) має обрядове значення: пробудження природи, магічне сприяння плодючості полів, худоби і людей. Великодні короваї задовго до прийняття християнства споживали разом із обрядовими яйцями — крашанками (писанками), які є символом життя.


Свято Спаса знаменувало достигання плодів. До цього дня не можна було споживати плодів фруктових дерев. На Спаса їдять яблука, вмочаючи їх у мед.


В Україні існувало чимало так званих харчових заборон. Найчастіше це були пости — християнські заборони їсти м'ясо і м'ясо-молочні продукти. Чергування постів і м'ясниць було зумовлене головним чином християнським календарем. У піст їли борщ з грибами, рибою або просто з олією, картоплю, круп'яні куліші, киселі з сушених фруктів, а також галушки, пиріжки з квасолею, горохом, картоплею, капустою або вареники з такою ж начинкою.


Звичайно, їжа українців розрізнялася залежно від крайових (регіональних) особливостей, проте спільне для всіх було значення обіду як об'єднуючого чинника. Це традиційна форма спілкування всієї родини, а часто і сусідів, громади (толока, поминальні дні). Це давній закон наших предків — об'єднання людей через їжу. 


Народна їжа відзначається великою стійкістю традицій, часто навіть більшою, ніж інші види матеріальної культури. Тому слід збирати і поширювати рецепти давніх страв, звичаїв, пов'язаних з харчуванням наших предків, адже в них простежуються особливості, зумовлені природними умовами, господарською діяльністю, особливостями сімейного побуту українців.


Вживання їжі було своєрідним ритуалом. У великих родинах, коли за столом збиралася вся сім'я, обід починався з молитви, якою освячувалася їжа. Такі молитви збереглися з дуже давніх часів. У народовір'ї, можливо, ще не було якихось канонічних молитов, які з'явилися в християнстві, проте в кожній родині існувала своя формула звернення до Бога і подяка йому за їжу.

 

 




Создан 03 апр 2016



Кредо учнів 4-Б класу:  «Для життя - не для школи вчимося»
Вас вітає 4-Б клас

Вчитель - вчителю, учням, батькам' Урядовий сайт для юних громадян Педрада Шкільне життя Всеукраїнський освітній портал  'Вчителям, батькам, учням' Всеукраїнський освітній портал  'Острів знань' Новини України та світу урядовий кур'єр Голос України
Сценарії Нового року - Шкільне життя
Сценарій Новорічного ранку
для молодших школярів
111111 Новий рік - Шкільне життя
Сценарій Новорічного свята
для учнів початкових класів
111111 Сценарії до свята Миколая- Шкільне життя
Сценарій свята
«Світом Миколай мандрує»
111111 Миколай - Шкільне життя
Сценарій свята
«До нас іде Святий Миколай»


Три колонки
Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки ЗОДА

Запорізький обласний інститут ППО

Відділ освіти міської ради


Урядові сайти

Наукові сайти

Освітянські сайти

Виховна робота
Безпека життя учнів

Телефонні «гарячі» лінії


Навчально-виховний процес

Інтернет-ресурси України

Позашкільні навчальні заклади

Фотогалерея 4-Б класу

Відеоматеріали про 4-Б клас

Новости Бердянска  (рос.)
©  Інтернет-ресурс -
офіційний сайт 4-Б класу Бердянської гімназії №3 «СУЗІР'Я»:

   WWW.2BSUZIRIA.IO.UA          

Гімназія №3 «СУЗІР'Я» Бердянської міської ради, 2016-2017
71114, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Потійська, 13 Тел.:   +38 (061) 532-26-60
Е-mail: gymnasium-3@ukr.net


Редактор сайту:  Гавриленко Г.В.
Авторська група: Гонтар Ю.В., Кондратьєва Т.М.
Тел.:   +38 (097) 532-79-44
Е-mail: yv.gontar@i.ua


Авиационный справочник Вам-взлет! Информационный портал PRO Berdyansk-INFO 1

Украинский портАл

Цвет ссылок

1